На ліки для невідкладної допомоги одному селянину передбачено аж 67 копійок на рік | PROSVIT

На ліки для невідкладної допомоги одному селянину передбачено аж 67 копійок на рік

Ухвалена парламентом медична реформа передбачає суттєві зміни на рівні первинної меддопомоги. Особливо це актуально для жителів сіл, де з доступом до лікарів — величезні проблеми. 

А фельдшерсько-акушерські пункти, якщо й працюють, то в жахливих умовах: у 71% ФАПів немає водопостачання, у 75% — водовідведення, а 82% не обладнані санвузлами, як свідчать дані Міністерства охорони здоров’я.   Аби ознайомитися з реаліями сільської медицини, вирушаю у дорогу.

…Село Куровичі, що в Золочівському районі на Львівщині, розташоване за 30 кілометрів від обласного центру. Тутешня амбулаторія загальної практики сімейної медицини обслуговує 2590 осіб із восьми довколишніх сіл. Будівля давно потребує капітального ремонту й перекриття даху, хоча зауважую — вікна уже нові, металопластикові.

«Туалет маємо надворі. Воду на потреби амбулаторії носимо з колодязя сусідньої хати. Важко й порахувати, скільки доводиться принести відер, аби підтримувати чистоту! — розповідає Валентина Ануфрієва, головна лікарка амбулаторії. — У нас працює стоматолог, педіатр, терапевт. Кожна медична процедура вимагає миття рук та обладнання. Для цього використовуємо ще старі рукомийники, в які воду потрібно наливати зверху».

Пані Валентина працює в амбулаторії з 1983 року. Колись тут був стаціонар на 25 місць, а тепер — лише одна палата денного стаціонару. «Опалення в нас є, донедавна тепло втікало у щілини. Цього року замінили нам вікна  металопластиковими, то стало хоч трохи тепліше», — радіє Валентина Петрівна.

Щодня до амбулаторії приходять пацієнти — на перев’язки, крапельниці. Матері приводять дітей, яких на обліку майже 500, на профілактичні огляди та щеплення. І ще тут щодня отримують 2 — 3 виклики додому.

«На балансі нашої амбулаторії є автомобіль, але він у поганому стані, постійно потребує ремонту. Бензин часто купуємо за свій кошт, бо грошей виділяють дуже мало. Щоб усі виклики об’їздити, не вистачає», — розповідає Валентина Ануфрієва.

«Наші політики й реформатори далекі від потреб сільської медицини. Вони не уявляють, у яких умовах нам потрібно працювати й лікувати людей», — зітхає Іванна Шимків, завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту в селі Перемисловичі. Звідси 77 кілометрів до обласного центру, а до найближчого міста — майже 20 кілометрів бездоріжжям. Живе в селі понад 450 осіб.

«На ліки невідкладної допомоги нам виділяють 300 гривень на рік. Задумайтеся: це 67 копійок на одного мешканця! Усе, що маємо у ФАПі — це анальгін, димедрол і магнезію від тиску. Більше жодних препаратів. От уже під кінець року бракує шприців, то я купую їх за свої гроші, бо ж не прийду на виклик із порожніми руками», — каже Іванна Шимків. До слова, зарплати у працівників ФАПів — мізерні, 2500 — 3200 гривень на місяць, залежно від стажу й категорії.

ФАП розмістили в кімнаті площею 20 квадратних метрів у Народному домі. Ні води, ні обігріву, ні санвузла тут нема. Воду тут також носять із колодязя в сусідньому дворі. «Найтяжче взимку, бо підігріти воду немає чим. У приміщенні дуже холодно, тому працювати нестерпно, — розповідає Іванна Ігорівна. — Дитину в амбулаторії роздягнути для огляду неможливо. Так само, як і зробити щеплення. Доводиться в холодну пору року більше ходити по домівках».

Мешканка села Перемисловичі, 70-річна пані Марія, переймається, що внаслідок медичної реформи село може залишитись без фельдшера. «У нас живе багато літніх людей, якщо комусь стає недобре, відразу дзвонимо до неї, — каже жінка. — У кого високий тиск, той кличе фельдшера. Діти хворіють, піднімається температура — теж викликаємо її. Вона приходить, яка б то година не була, слідкує за станом хворого. А до міста нам дуже далеко!»   Село Ордів — найменше з тих, в які вирушаю у пошуках сільської медицини. Розташоване воно на відстані 90 кілометрів від обласного центру і за 25 кілометрів від райцентру. Тут живе 189 осіб, третина — пенсіонери. ФАП у селі розмістили в кімнатці житлового будинку. Води й туалету нема, зі стелі обсипається штукатурка… Зате є пічка — можна грітися.

«Держава виділяє кошти лише на найпростіші препарати елементарної невідкладної допомоги — на рік майже 200 гривень. Це препарати для зниження тиску, температури, протиалергійні та кровозупинні, — розповідає Леся Сарчук, завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту села Ордів. — А от бинтів, лейкопластира, спирту нам не виділяють. Доводиться купувати за свої гроші. Аптеки в нас нема, тож ліками селянам треба запасатися наперед. А через погані дороги транспорт їздить лише двічі — тричі на добу».

І селяни, і фельдшери питали мене: коли щось зміниться? Та точного терміну, на жаль, не назвуть навіть у Міністерстві охорони здоров’я. Мовляв, реформувати треба все, а це не так просто. Тим часом людям і надалі доводиться жити зі страхом захворіти та потрапити на огляд у холодну амбулаторію, де навіть валідолу, аби заспокоїти нерви, часто нема.

 

джерело

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *