На ліки для невідкладної допомоги одному селянину передбачено аж 67 копійок на рік

Ухвалена парламентом медична реформа передбачає суттєві зміни на рівні первинної меддопомоги. Особливо це актуально для жителів сіл, де з доступом до лікарів — величезні проблеми. 

А фельдшерсько-акушерські пункти, якщо й працюють, то в жахливих умовах: у 71% ФАПів немає водопостачання, у 75% — водовідведення, а 82% не обладнані санвузлами, як свідчать дані Міністерства охорони здоров’я.   Аби ознайомитися з реаліями сільської медицини, вирушаю у дорогу.

…Село Куровичі, що в Золочівському районі на Львівщині, розташоване за 30 кілометрів від обласного центру. Тутешня амбулаторія загальної практики сімейної медицини обслуговує 2590 осіб із восьми довколишніх сіл. Будівля давно потребує капітального ремонту й перекриття даху, хоча зауважую — вікна уже нові, металопластикові.

«Туалет маємо надворі. Воду на потреби амбулаторії носимо з колодязя сусідньої хати. Важко й порахувати, скільки доводиться принести відер, аби підтримувати чистоту! — розповідає Валентина Ануфрієва, головна лікарка амбулаторії. — У нас працює стоматолог, педіатр, терапевт. Кожна медична процедура вимагає миття рук та обладнання. Для цього використовуємо ще старі рукомийники, в які воду потрібно наливати зверху».

Пані Валентина працює в амбулаторії з 1983 року. Колись тут був стаціонар на 25 місць, а тепер — лише одна палата денного стаціонару. «Опалення в нас є, донедавна тепло втікало у щілини. Цього року замінили нам вікна  металопластиковими, то стало хоч трохи тепліше», — радіє Валентина Петрівна.

Щодня до амбулаторії приходять пацієнти — на перев’язки, крапельниці. Матері приводять дітей, яких на обліку майже 500, на профілактичні огляди та щеплення. І ще тут щодня отримують 2 — 3 виклики додому.

«На балансі нашої амбулаторії є автомобіль, але він у поганому стані, постійно потребує ремонту. Бензин часто купуємо за свій кошт, бо грошей виділяють дуже мало. Щоб усі виклики об’їздити, не вистачає», — розповідає Валентина Ануфрієва.

«Наші політики й реформатори далекі від потреб сільської медицини. Вони не уявляють, у яких умовах нам потрібно працювати й лікувати людей», — зітхає Іванна Шимків, завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту в селі Перемисловичі. Звідси 77 кілометрів до обласного центру, а до найближчого міста — майже 20 кілометрів бездоріжжям. Живе в селі понад 450 осіб.

«На ліки невідкладної допомоги нам виділяють 300 гривень на рік. Задумайтеся: це 67 копійок на одного мешканця! Усе, що маємо у ФАПі — це анальгін, димедрол і магнезію від тиску. Більше жодних препаратів. От уже під кінець року бракує шприців, то я купую їх за свої гроші, бо ж не прийду на виклик із порожніми руками», — каже Іванна Шимків. До слова, зарплати у працівників ФАПів — мізерні, 2500 — 3200 гривень на місяць, залежно від стажу й категорії.

ФАП розмістили в кімнаті площею 20 квадратних метрів у Народному домі. Ні води, ні обігріву, ні санвузла тут нема. Воду тут також носять із колодязя в сусідньому дворі. «Найтяжче взимку, бо підігріти воду немає чим. У приміщенні дуже холодно, тому працювати нестерпно, — розповідає Іванна Ігорівна. — Дитину в амбулаторії роздягнути для огляду неможливо. Так само, як і зробити щеплення. Доводиться в холодну пору року більше ходити по домівках».

Мешканка села Перемисловичі, 70-річна пані Марія, переймається, що внаслідок медичної реформи село може залишитись без фельдшера. «У нас живе багато літніх людей, якщо комусь стає недобре, відразу дзвонимо до неї, — каже жінка. — У кого високий тиск, той кличе фельдшера. Діти хворіють, піднімається температура — теж викликаємо її. Вона приходить, яка б то година не була, слідкує за станом хворого. А до міста нам дуже далеко!»   Село Ордів — найменше з тих, в які вирушаю у пошуках сільської медицини. Розташоване воно на відстані 90 кілометрів від обласного центру і за 25 кілометрів від райцентру. Тут живе 189 осіб, третина — пенсіонери. ФАП у селі розмістили в кімнатці житлового будинку. Води й туалету нема, зі стелі обсипається штукатурка… Зате є пічка — можна грітися.

«Держава виділяє кошти лише на найпростіші препарати елементарної невідкладної допомоги — на рік майже 200 гривень. Це препарати для зниження тиску, температури, протиалергійні та кровозупинні, — розповідає Леся Сарчук, завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту села Ордів. — А от бинтів, лейкопластира, спирту нам не виділяють. Доводиться купувати за свої гроші. Аптеки в нас нема, тож ліками селянам треба запасатися наперед. А через погані дороги транспорт їздить лише двічі — тричі на добу».

І селяни, і фельдшери питали мене: коли щось зміниться? Та точного терміну, на жаль, не назвуть навіть у Міністерстві охорони здоров’я. Мовляв, реформувати треба все, а це не так просто. Тим часом людям і надалі доводиться жити зі страхом захворіти та потрапити на огляд у холодну амбулаторію, де навіть валідолу, аби заспокоїти нерви, часто нема.

 

джерело